Проблеми формування мотивації

навчальної діяльності школярів

за сучасних умов

Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання.

Мотив – це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії.  Мотивація - процес спонукання себе та інших до діяльності з метою досягнення особистих цілей та цілей організації. Пізнавальна мотивація в широкому розумінні наявна у всіх дітей (вона виявлена навіть у приматів). Але наявність пізнавального інтересу ще не означає прийняття навчального завдання. Для цього потрібно, щоб пізнавальний інтерес був спрямований саме на навчання, й визначальна роль тут належить мотивації. Досліджено, що у випадку відсутності мотивації до навчання задатки не перетворюються на здібності, а інтелектуальний і особистісний розвиток відбувається повільно. Але й мотивація не забезпечить успіхів у навчанні, якщо вона не підкріплена іншими чинниками, як-от постійними специфічними детермінантами мислення людини (інтелектом, особистісними рисами, характером знань) і постійними неспецифічними (працелюбністю, відповідальністю, самостійністю, ініціативністю тощо).

Ще К.Д. Ушинський писав: „Навчання, що базується лише на інтересі, не дає зміцніти волі учня, оскільки не все в навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі”.

Мотивацію можна формувати різними способами.

1.Емоційний.Це створення ігрових ситуацій; нестандартний початок уроку;

нестандартний урок; застосування цікавих розвивальних завдань; використання додаткових позапрограмних матеріалів.

 Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для учнів з низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся би почуття невпевненості та страху.

   2.   Застосування індивідуального підходу при оцінюванні(не занижувати, а інколи не завищувати оцінки.Не слід занижувати оцінку за пропуски, недисциплінованість, неслухняність. Оцінка не є одним із способів покарання учнів. Наслідки цього негативні: учні починають думати, що вчитель несправедливий. А недоброзичливість до вчителя може перерости в нелюбов до предмета.

3.Режисура уроку Більшість опитаних учнів хотіли б, аби вчителі проводили уроки за сучасними методиками, застосовали проблемно-пошукові методи, пізнавальні ігри, змагання, навчальні дискусії.

 Як метод мотивації всім учителям потрібно використовувати аналіз життєвих ситуацій. Цей метод безпосередньо мотивує навчання за рахунок максимально ймовірної конкретизації знань, тісного зв’язку з особистісною вагомістю для учня і його оточення.

4.Особистістість вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів.Педагог не тільки повідомляє учням певні знання,а й служить для них взірцем, з ким порівнюють себе учні.

                

Стимули навчання.

1.     новизна навчального матеріалу. Нове, абсолютно не пов’язане з тим, що уже знайоме дітям, є незрозумілим і не викличе пізнавальної активності. Тому новизна повинна завжди спиратися на вітагенний (життєвий) досвід учнів.

2.     Незвичайність подачі.

3.     Практична значущість нових знань для життя, спілкування, кар’єри, престижу „Тільки ті знання, що використовуються, закріпляються у нашій свідомості”

     (Д. Карнегі).

4.     Суперечливість матеріалу. Суперечливість завжди порушує передбачуваний порядок та пробуджує прагнення зрозуміти ситуацію та відновити гармонію. Можна використати протиріччя між науковими та побутовими поясненнями явища, між життєвим досвідом дітей те теоретичними знаннями тощо.

5.     Оцінка. Вона повинна бути справедливою, доцільною, доречною. Хоча водночас не стихають суперечки про те, чи потрібна вона і наскільки точно відтворює успіхи та невдачі школярів. Проте без зворотного зв’язку не може бути ефективної діяльності. Десь у глибині душі більшість дітей прагне навчатися добре. Ніхто не протестує проти добрих оцінок, їх не оскаржують. Невисока ж, але об’єктивна оцінка може примусити дитину краще вивчити навчальний матеріал. Неадекватна оцінка створює відчуття лицемірства, несправедливості і призводить до негативних результатів.

6.     Створення ситуації успіху. В.А. Сухомлинський писав: „Моральні сили для подолання своїх слабких сторін дитина черпає у своїх успіхах...”.

Давно доведено, що в основі творчого активного самопочуття будь-якої людини лежить віра у власні сили. Утвердження цієї віри неможливе без набуття досвіду досягнення та переживання успіху. Для учнів з низьким рівнем знань треба підбирати посильні завдання, завдання, для виконання яких не потрібний той навчальний матеріал, з якого він має негативні оцінки.

7.     Використання ігрових моментів, конкурсів, змагань. Гра  доступна,

     вона знімає розумову втому, підвищує оптимістичний настрій. Конкурси

     та змагання дозволяють проявити себе, встановити дружні стосунки.

8.     Робота в парах або в групах. Діти обговорюють, зіставляють,

     звіряють,  оцінюють та коригують, співвідносять свої  досягнення

     з  успіхами інших, дають самооцінку своїм діям. Відбувається

     соціалізація учня. Виступ від імені групи є відповідальним та

     почесним,  дозволяє         учневі самореалізуватися. У невстигаючого

     учня виникає  інформаційний запит, загострюється потреба у знаннях.

9.     Гумористичні відступи. Доречний жарт, веселе оповідання,

     невеликий  розіграш – все це сприяє розрядженню обстановки,

     стимулює подальшу роботу. Якщо вчитель жартує, значить, він

     передбачає  наявність високого інтелекту у тих, до кого він звертається,

     а отже, у такий спосіб він виявляє повагу до учнів, підкріплюючи

     їхню самоповагу.

10.           Чергування різних видів діяльності (більш напружених розумових дій

     та короткочасних розслаблень, та ж фізкультхвилинка, наприклад).

11. Поважне ставлення до особи учня, визнання його ділових та особистих якостей. Довіра до учнів, надання педагогічно виправданої свободи.